Міфи про бутильовану воду

Міф №1: У пляшках продають воду з-під крана.

Почнемо з того, що для всієї питної (не мінеральної) води, що продається в магазинах, діють єдині вимоги до якості та складу. А ось добута ця вода може бути офіційно звідки завгодно. У тому числі й із «централізованого джерела водопостачання», що має бути зазначено на етикетці.

Однак, не думайте, що така вода і те, що тече у вас вдома з-під крана – це те саме. Продаватися на полицях магазинів має право лише вода, яка має фізіологічну повноцінність, тобто. придатним для людини сольовим складом. Отже, взявши за основу водопровідну воду, виробник зобов’язаний її доопрацювати, підігнати її склад під нормативні значення. Також виробник зобов’язаний сумлінно перевіряти склад готової продукції безпосередньо перед розливом та вказувати відповідну інформацію на етикетці. За це він несе кримінальну відповідальність.

Ні для кого не є секретом, що наша водопровідна вода офіційно вважається придатною для пиття. Це положення ґрунтується на результатах виробничого контролю, що здійснюється безпосередньо на виході зі станції водопідготовки. Але навіть якщо вода відправляється в наші будинки з чудовим безпечним складом, достеменно невідомо, що вона собою представляє після проходження по старих зношених трубах нашої водопровідної системи.

Отже, сам собою напрошується висновок, що в довгостроковій перспективі ймовірність отруїтися простою водопровідною водою набагато вище, ніж бутильованою «кондиціонованою», «допрацьованою», «підготовленою». Адже бутильована вода – це сертифікований харчовий продукт, призначений виключно для питних потреб, який після виробництва та лабораторного аналізу не контактує з зайвими поверхнями.

Міф №2: Кип’ячена вода не поступається якістю розливної.

Раз ми з’ясували, що вода з-під крана і бутильована вода – це не те саме, очевидно, що те саме вірно щодо кип’яченої води.

Багато хто вважає, що кип’ятіння здатне очистити водопровідну воду від тих самих забруднень, які можуть потрапити до неї від станції водопідготовки. Але вчені давно довели, що не всі мікроорганізми гинуть під впливом високих температур. Наприклад, збудник вірусного гепатиту гине за температури понад 100°C, півонії – збудники «коров’ячої оповіді» – не гинуть навіть за кип’ятінні протягом 7 годин. Також не видаляються і солі заліза, кадмій, ртуть, нітрати, а хлор та його похідні при тривалому кип’ятінні вступають у взаємодію з невідомою кількістю органічних речовин, створюючи хлорорганічні сполуки. На додачу до цього, кип’ятіння хлорованої водопровідної води псує кухонну техніку – чайники, кулери, кавоварки.

Так що якщо потрібний окріп, краще кип’ятити воду з пляшок, це однозначно безпечніше як для здоров’я, так і для побутової техніки.

Міф №3: Виробництво води у пляшках загрожує повним виснаженням підземних вод.

Тут йтиметься про воду, що видобувається з підземних артезіанських джерел. Етикетка на пляшці з такою водою повинна містити інформацію про джерело та номер свердловини, присвоєний їй під час реєстрації в офіційному державному реєстрі.

Артезіанські води відносяться до глибинних, зазвичай вони залягають на глибині від 100 до 1000 метрів. Вони розташовуються між двома водонепроникними шарами, що створюють надлишковий тиск. У такій воді повністю відсутня органіка і майже немає шкідливих домішок, проте є унікальний природний мінеральний склад.

Що ж потрібно знати тим, хто переймається тим, що ця чудова вода закінчиться?

Артезіанська вода відноситься до поновлюваних природних ресурсів. Артезіанські басейни поповнюються атмосферними опадами, що просочуються у водоносні шари.

За підрахунками вчених запасів артезіанської води вистачить ще на 500-600 років, з урахуванням того, що загальна площа світового артезіанського басейну становить понад 60 млн км².

Для боротьби зі виснаженням запасів прісних питних підземних вод є спеціальні заходи: регулювання режиму водозабору підземних вод; раціональне розміщення водозаборів за площею; визначення величини експлуатаційних запасів як межі їхнього раціонального використання; введення кранового режиму експлуатації самовиливних артезіанських свердловин та ін. Також все частіше застосовують штучне поповнення запасів підземних вод шляхом інфільтрації води з поверхневих джерел у водоносні пласти.
Так що найголовніше у використанні підземних вод, це знайти правильний баланс між водозабором та наданням водоносному горизонту можливості відновитись, щоб уникнути надмірної експлуатації цього найважливішого ресурсу.